Підручник з математики та вірш про матусю написані однією мовою, але звучать цілком по-різному. Причина в тому, що мова має кілька стилів — наборів правил, за якими будують тексти для різних цілей. Науковий стиль обслуговує науку, розмовний — побутове спілкування, офіційно-діловий — документи. А художній живе там, де слова мають не просто розповідати, а зачепити за живе.

Що таке художній стиль мовлення та де він використовується
Художній стиль — це функціональний стиль мови, який обслуговує художню літературу: прозу, поезію та драматургію. Слово «функціональний» тут просте за змістом: кожен стиль створений для певної функції, тобто для певного діла. Діло художнього стилю — творити мистецтво словом. Тому його тексти живуть у романах, повістях, оповіданнях, віршах, п’єсах, казках і байках.
Головна мета цього стилю — вплинути на читача естетично та емоційно. Автор не формулює тезу, а малює образи: читач бачить картини, чує звуки, переживає разом із героями. Через ці образи письменник передає свої думки й почуття — про людей, природу, добро і зло. Саме тому одну й ту саму подію роман розповідає зовсім інакше, ніж газетна новина.
Запам’ятайте головне правило. Інші стилі передають інформацію, а художній — малює словом живі картини та викликає емоції. Науковий текст відповідає на питання «що це» і «як працює», а художній — на питання «як це виглядає» і «що я при цьому відчуваю». Тому в романі буде не «почався дощ», а «дощ забарабанив по даху».
Сфера використання ширша, ніж здається. Художнім стилем написані не лише «дорослі» романи: дитячі казки, загадки, колискові, тексти пісень і навіть сценарії фільмів теж працюють за його правилами. У кожному з цих текстів закладено одну мету — щоби читач або слухач побачив образ і щось відчув.
Головні ознаки та функції художнього стилю
Художнє мовлення впізнають одразу за кількома рисами. Ось чотири головні:
- образність: автор малює словом конкретні картини — природу, обличчя людей, події, — і читач ніби бачить їх на власні очі;
- емоційність та експресивність: текст передає переживання, настрій і ставлення автора — від захоплення до обурення;
- авторська індивідуальність: у кожного письменника своя неповторна манера письма, а деколи й власні вигадані слова;
- естетична функція: мова тут стає мистецтвом, бо текст створює відчуття краси завдяки багатству мовних засобів.
Є ще одна риса, якої немає в жодного іншого стилю. Художній стиль найвільніший: він може взяти термін із науки, приказку з розмовної мови чи канцелярський зворот із документа, якщо того вимагає правда твору. У романі про лікаря з’являться назви хвороб, у діалозі сільських героїв — прості розмовні слова. У підручнику таке змішування було б помилкою, а в романі — це законний прийом.
Підстилі та жанри художнього мовлення
Усі художні твори поділяють на три роди літератури: епос — розповідь про події, лірика — передання почуттів, драма — дійство для сцени. За цими родами художній стиль поділяється на підстилі, а кожен підстиль має свої жанри. Розгляньмо всі чотири.
Епічний (прозовий) підстиль об’єднує твори, написані прозою: події викладає оповідач, який розповідає про людей і час. Жанри тут такі: роман, повість, оповідання, новела. Оповідання — коротка історія з небагатьма героями, а роман — великий твір із розгорнутим сюжетом.
Ліричний (поетичний) підстиль — це віршовані твори про почуття та переживання. Його жанри: вірш, поема, сонет, елегія. Текст поділений на рядки й строфи, має ритм і риму, а головне в ньому — не подія, а стан душі.
Драматичний підстиль призначений для театру. Твір складається не з розповіді, а з реплік дійових осіб та авторських ремарок — пояснень у дужках, де описано сцену й рухи героїв. Жанри: драма, трагедія, комедія, п’єса.
Ліро-епічний (комбінований) підстиль з’єднує обидві форми: у ньому є і розповідь про події, і передання почуттів. Жанри: балада, дума, поема. До речі, поема трапляється і в ліричному підстилі — вона вміщує і розповідь, і переживання, тому її й відносять до обох груп.
Один письменник часто працює одразу в кількох підстилях. Тарас Шевченко писав і вірші, і поеми, і драму «Назар Стодоля». Іван Франко — автор віршів, повісті «Захар Беркут» і п’єси «Украдене щастя». Тож підстиль — це не «паспорт» автора, а характеристика конкретного твору.
Мовні засоби та виражальні прийоми
Лексика й граматика художнього тексту майже нічим не обмежені: письменник може взяти слово з будь-якого словника. Щоби текст при цьому не розвалився, він користується перевіреними прийомами. Їх поділяють на дві великі групи. Тропи — це слова в переносному значенні, з них народжуються образи. Фігури — це особливі побудови речень, які додають інтонацію, рух і голос.
Тропи та лексичні засоби
Найчастіші тропи — епітети, метафори й порівняння. Епітет — це барвисте означення, яке додає предмету нову рису: «золоті руки», «сонне село». Метафора переносить назву одного предмета на інший за подібністю: «шепче ліс», «вогонь душі». Порівняння пояснює одне явище через інше за допомогою слів як, наче, ніби, мов: «швидкий, як блискавка». Якщо переносне значення надає предмету дії живої істоти, такий троп називають уособленням: «вітер співає», «дні біжать».
Поруч працюють і складніші тропи. Метонімія називає одне замість іншого, коли ці два пов’язані в житті: «з’їв цілу тарілку» — маємо на увазі, звісно, вміст тарілки. Алегорія ховає абстрактне поняття за конкретним образом: у байках лисиця завжди означає хитрість, а мураха — працьовитість. Гіпербола навмисно перебільшує: «я тобі сто разів казав». А синоніми й антоніми допомагають підбирати відтінки значень і будувати протиставлення, не повторюючи те саме слово поспіль.
Окремий запас — стилістично маркована лексика, тобто слова з певним «паспортом». Архаїзми застаріли й мають сучасні заміни: перст — палець, вуста — губи. Історизми називають речі, яких уже не існує: сагайдак, бунчук. Діалектизми живуть лише в певному регіоні, наприклад галицьке «капшук» — це гаманець-торбинка для грошей. Фразеологізми — стійкі звороти з переносним змістом: «пасти задніх» означає відставати від інших. Неологізми — навпаки, найсвіжіші слова, яких ще не знали попередні покоління.
Усі ці слова письменник бере заради колориту. Архаїзми та історизми переносять читача в минуле, діалектизми — у конкретне село чи край, фразеологізми роблять мову живою і народною. Без них історичний роман про козаків звучав би як репортаж з телестудії.
Синтаксичні та стилістичні фігури
Фігури працюють із будовою речень та інтонацією. Найвідоміша з них — інверсія: незвичний порядок слів, який виділяє найважливіше. Класичний приклад — рядок Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». Якби автор сказав «Широкий Дніпр реве та стогне», факт лишився б той самий, але звук і наголос — зовсім інші.
Риторичні запитання та риторичні оклики виражають почуття, на які не чекають прямої відповіді. «Скільки ж можна терпіти?» — таке запитання не ставить проблеми для розв’язання, а показує обурення героя. Звертання додають тексту живого голосу: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!» — Шевченко говорить із власними думами, ніби це жива людина поруч.
Еліпсис пропускає слово, яке легко домислити: «Ми — за мир, вони — за війну». Безсполучниковість ставить явища поруч без сполучників — «Шумлять верби, співають пташки, цвіте сад» — і робить розповідь швидкою, як погляд по картині. Пряма мова передає слова героїв дослівно, з лапками й тире: «— Куди йдеш? — спитала мати». А невласне-пряма мова складніша: автор розповідає своїми словами, але начебто голосом героя, тож у його оповіді чується думка персонажа.
Як відрізнити художній стиль від інших стилів мовлення
Найпростіший тест — поставити три питання: для чого написаний текст, які в ньому слова і де стоїть автор. У художньому творі автор стоїть на видноті зі своїми почуттями, у науковій статті — ховається за фактами. Головні відмінності зібрано в таблиці.
| Критерій порівняння | Художній стиль | Науковий і публіцистичний стилі |
|---|---|---|
| Головна мета | Емоційний вплив, створення художнього образу | Точна передача фактів, інформування, логічне переконання |
| Лексика | Багата на тропи, метафорична, емоційна | Терміни, однозначні слова, суспільно-політична лексика |
| Ставлення автора | Суб’єктивне, яскраво виражене через емоції | Об’єктивне, нейтральне, аргументоване |
| Сфера вживання | Художня література, поезія, п’єси | Наукові статті, підручники, новини, аналітика |
Те саме речення про грозу у трьох стилях звучить по-різному. Художній варіант: «Грім сердито прокотився над лісом, і на суху землю впали перші важкі краплі». Науковий: «Гроза — атмосферне явище, що супроводжується електричними розрядами та опадами». Розмовний: «Ой, хмару нагнало — зараз як посипає!». Зміст спільний, але читач у трьох випадках отримує три різні речі: картину, знання чи новину.

Приклад художнього тексту та алгоритм його розбору
Найкраще стиль видно на конкретному тексті. Ось короткий уривок опису природи, написаний художнім стилем, — його можна використати для вправ.
Осінь цього року прийшла пізно. Груша біля паркану ще тримала листя, хоч кожен аркуш уже пожовк, наче маленький ліхтарик. Старий верболіз на греблі шарудів увесь день, ніби тихо сварився з кимось невидимим. Над ставком розстелився щільний туман, схожий на свіже простирадло, і до ранку не підводив голови. З-за лісу вночі визирнув перший серп і пофарбував городи сріблом. Над полями летіли в теплі краї журавлі, і їхній крик довго висів над голими садками.
Розберімо цей уривок за схемою, якою користуються на уроках мови.
- Визначити тему та головну думку тексту.
- З’ясувати мету висловлювання — змалювати картину, передати настрій.
- Знайти й виписати тропи: епітети, метафори, порівняння.
- Проаналізувати синтаксис: оклики, інверсію, звертання.
- Зробити висновок про належність тексту до художнього стилю.
Ось як виглядає готовий аналіз цього уривка. Тема — настання осені; головна думка — тиха краса осіннього вечора й легкий сум за літом. Мета автора — не передати прогноз погоди, а намалювати картину й настроїти читача. Тропи тут такі: порівняння («наче маленький ліхтарик», «схожий на свіже простирадло»), уособлення («осінь прийшла», «верболіз сварився», «туман не підводив голови», «серп визирнув»), метафора (серп замість місяця), епітети («щільний туман», «голі садки»). Синтаксис працює на той самий настрій: речення розповідні, спокійні, без окликів — темп повільний, як і сам вечір. Усе разом дає підставу для висновку: перед нами художній стиль.
А як робите ви?
Чи стануть у нагоді поради з цієї статті?