У наш час, коли Україна бореться за свою незалежність, творчість є однією з головних зброєю. Вона стає не лише джерелом натхнення та єднання для українців, але й потужним інструментом протистояння агресору. У цій статті ми дослідимо деякі з найяскравіших прикладів сучасної поезії, присвяченої Україні.
Сучасні вірші про Україну
Кожен з цих творів по-своєму унікальний і щирий, він відображає емоції та переживання людей, які живуть в теперешніх умовах.
ЖИВИ, ВКРАЇНО!!!
Живи, Вкраїно!!! Вір у майбуття!
Долай незгоди, прикрощі і зради,
Хай Віри промінь дасть тобі життя,
Заб’ється серцем чесної громади.
Живи, Вкраїно!!! Квітни величаво!
З тобою вірні дочки і сини!
Летить, як голуб, гордість, честь і слава!
Калини цвітом хрещені вони.
Живи, Вкраїно!!! Зраду як прощати?..
Народу голос – він, як дзвін, живий!
Прийшла пора ганебний жах здолати,
І ти сьогодні осторонь не стій!
Живи, Вкраїно!!! Земле наша рідна!
Принижень годі і страху тобі…
Твоєму небу з пшеницями видно,
Як твоя ВОЛЯ дістається в боротьбі.
Хай зійде сонце вранішньо і мирно,
Ти волелюбна, ти – моя сім’я,
Живи, Вкраїно!!! Ти живи, Вкраїно!!!
Хай буде доля, як ясна зоря.
ЗА 200 ХВИЛИН ДО ВІЙНИ…
Пахне в повітрі весною п’янкою,
Ще мить і ступить вона на поріг,
Та з півночі холодом тягне,
Вітер шквальний збиває з ніг!
На Україну раттю суне
Вузькоока мокшанська орда,
У рідну домівку мою,Україну,
Суне ворогом чорна біда!
Знову шматують нашу землю,
І сіють не жито, а чорну смерть,
Чаша стражданням і горем
Уже переповнена вщерть!
Судилась тобі, Україно моя,
Бути межею між світлом і тьмою,
На перехресті буття й небуття,
Точить ворог зуби і зброю!
Знов,Украіно,ти в небезпеці,
Стали на захист сини стіною,
Іх руки міцні і надійні плечі
Небо тримають над тобою!
Осяє наш шлях зоря перемоги
І буде ворог розбитий дотла,
Ми не зійдемо з цієї дороги,
Поки не зникне нічна імла!
ХЕРСОН
Ну що… Потрошку подавились,
Кістками рваних переправ,
і паща ширше не відкрилась,
та й шмат слухнянішим не став!
І пики довгі, як в конячок,
що нашмалились сигарет,
циклічний цезарь-руській мальчік:
Прішол,увідєл і в пакет.
В порожніх ямах вітер свище,
на соснах запеклася кров,
логічну відповідь НАВІЩО,
ніхто тут так і не знайшов.
В могилі сорому біліють,
Зітлілі наміри на дні —
ракетний крейсер, Балаклія,
Ізюм і Київ за три дні!
Пригріта шваль біля корита,
там, де новини головні,
не знає, що вже говорити,
зійшов на нуль запас брехні!
Бо ж у одній із конституцій,
писали шмарклями закон,
Що Запоріжжя-город руській,
І розграбований Херсон!
А що тепер із цим шукати,
чи солов’я на Соловкі?..
Чи обіцяти повертати,
«Ісконно- руськіє кускі»?
Забудьте слово ПОВЕРНУТИ!
А конституточку таку,
в тугеньку цівочку згорнути,
І прямо в Тузлу корольку.
Бо наш Херсон — то хлоп завзятий,
у нього правила свої-
спочатку зрадників зібрати,
а потім — можна й врожаї!
У нього стільки є історій,
Про восьмимісячну біду…
Вітри зі степу виб‘ють сморід,
Що супроводжує орду.
Херсон засяє, як люстерко,
А із Дніпра аж мчить вода,
Щоб позмивати всі хотєлки.
З губорозкатним «навсєгда»!
Тепер моя домівка це спогади
Тепер моя домівка це спогади
туди повертаюся після прогулянки війною
туди приходять жінки
з оголеними руками
і вимішують тісто
для духмяного хліба
приходять діти
яких разом із батьками
ще не обстріляли в Бучі
з відстані в п’ять метрів
і які ще не дихають через трубку
в 17-й лікарні
бо їхні легені
ще не пробиті
а тазові кості
не подроблені
інколи приходиш ти
я відчуваю твій запах
і відчуваю твої погляди
що пірнають
у мої зіниці
у спогадах не прокрапує кран
не прокрапує кров
не ридає вібродзвінок телефона
аж до смерті акумулятора —
бо там знімають слухавку
я приймаю душ і з лійки не течуть крики
у спогадах вуха закладає
мішками з піском
очі застеляє
м’якими карематами —
триває кругова оборона
від реальності
у спогадах немає війни
я не хочу дому зі спогадів —
я хочу вогню зцілення.
Україна ж — це країна барокко…
Україна ж — це країна барокко.
Мандрувати нею — для ока втіха.
І тому западає спокуса в око:
зруйнувати все. І скільки б не їхав,
бачиш наслідки: мури і житла хворі
ще, мабуть, від турків. І п’ятикутні
знаки. З криниць повтікали зорі,
тобто їх нема, криниці відсутні,
але є сліди, і це дозволяє
подавати прогноз у вигляді віри
в неминуче. Тому що наша земля є
чимось більшим, аніж сорочка для шкіри.
Це підпільне барокко влаштовує опір
і цвіте шалено навіть в уламках,
хоч забуто нас і мовчать в Європі.
Катувати зручно в палацах, замках,
а в каплицях тісно. Тому каплиці
є найперший крок углиб України.
Мені видно все з чужої столиці.
Все на світі можна підняти з руїни,
крім живої крові, як ми вже знаєм.
Напиши, чи всі живі та здорові.
Чи літають ангели над Дунаєм,
чи дощі у Львові, чи досить крові.
Українська поезія стає не лише свідченням трагічних подій, але й джерелом сили та натхнення для українського народу. Вона нагадує нам про те, що навіть у найскладніші часи не можна втрачати віру та надію, адже правда і добро завжди перемагають. Слава Україні!
