Карпати – не прості гори. Це настрій. Ранковий туман, що повзе між смереками. Дзвін отар десь унизу. Тиша, яка іноді гучніша за слова. Саме тому Карпати так часто стають героями віршів — щирих, простих, іноді трохи наївних, а іноді дуже глибоких. Їх читають і діти, і дорослі, кожен знаходить щось своє.
Вірші про Карпати для дітей
Дитячі вірші про Карпати – світлі й теплі. У них гори живі: розмовляють, усміхаються, ховають у кишенях ягоди й казки. Тут часто з’являються ведмедики, олені, струмки, що біжать наввипередки, і сонце, яке сідає просто на вершину.
Рідні гори мої, Карпати!
Вас любити навчила мати.
Бо гаї, полонини, схили –
Край із малечку серцю милий.
Гори Карпати –
Вічно зелені
В хвої смерек і ялиць,
Ехо трембіти,
Повняться жмені
Сонцем налитих суниць.
Я так люблю вас, дорогі Карпати,
Коли ранковий стелиться туман,
І в горах ніжних запах рути-м’яти,
Мене п’янить, немов отой дурман.
Високі гори, скелі й кручі,
потік бурхливої води,
залишать спогад неминучий,
і знов покличуть нас сюди.
Гірські нескорені вершини,
Які занурились у хмари.
Ліси дрімучі, полонини,
Старі колиби і кошари.
Рідні гори мої, Карпати!
Я хочу міцно вас обняти,
В джерелі відшукати зірку,
Зрозуміти лісів говірку.
Я люблю високі гори,
Дивну казку лісову,
Там ромашкові узори,
Причепурюють траву.
Я люблю високі гори
І намисто із суниць,
Солов’їні ніжні хори
Та дзеркальний блиск криниць.
На полонині вже весна,
Пасуться коники спокійно.
Пташина пісня голосна
Лунає дзвінко, мелодійно.
Трава зелена молода,
І так приємно пахнуть квіти,
А на вербі роса-вода
Із вітром вчиться гомоніти.
Такі вірші легко запам’ятовуються. Ритм простий, слова знайомі, образи яскраві. Вони вчать любити природу без повчань. Просто – подивися, як красиво. І цього достатньо. Для школи, для садочка, для читання перед сном. Працює завжди.
Вірші про гори Карпати для дорослих
А от дорослі вірші – інші. Карпати в них суворіші, глибші. Тут уже не лише краса, а й самотність, дорога, спогади, втрати, тиша після важкого дня. Гори стають співрозмовником. А іноді – дзеркалом.
У горах високих, де беркут кружляє,
Там край незрівнянний цвіте.
Миру і щастя всім людям бажає
Карпатська батьківська земля.
Земля, як і беркут, летить у просторах,
Їй треба любові й тепла.
Візьми собі сили цілющої, орле,
З гірського кришталь-джерела.
Гори Карпати…
Навстіж легені,
Блиск і дзюрчання джерел.
Яструб крислатий
Кола у небі
Водить пером своїх крил.
Гори Карпати –
Вічно зелені
В хвої смерек і ялиць…
Голос трембіти…
Повняться жмені
Сонцем налитих суниць.
Гори Карпати…
Стисло у грудях:
Зрубів пні гріють “гадюк”.
Звикла мовчати
Людяність в людях –
Сходить усе їм із рук.
Гори Карпати –
Мур і безсилля,
Рай України й тавро.
Горя і втрати вариться зілля,
Щоб отруїти добро.
Гори Карпати,
Чом не зі сходу
Ви поросли? А проте,
Звідти чекати
Можна погоди?
Ліс там уже не росте.
Гірські нескорені вершини,
Які занурились у хмари.
Ліси дрімучі, полонини,
Старі колиби і кошари.
Вітри ласкаві і сердиті,
Духмяні трави запашні.
Громи ревуть несамовиті,
Струмок дає води душі.
Стрімкі потоки, водоспади,
Могутні скелі, спів трембіти.
Я йду до Вас, мої Карпати –
Одні такі на цілим світі
Вірш "Краса Карпат, неписана краса"
Карпатських гір торкнулася душа,
Яке це диво Божої природи:
Смереки ніжно ріжуть небеса,
Так величаво сонце з гір виходить.
А трави пахнуть ,краще всіх парфум,
Мов килими, квітують полонини,
Трембіти голос розганяє сум,
Купаються у хмарах верховини.
Смарагдові ялини гомінкі
Легенди вітру тихо вповідають
У говір той вливаються струмки,
Про край карпатський все пісні співають.
Краса Карпат, неписана краса
В тих синьогорах і духмяних луках
Навіки розчиняється душа
І серце із Прутом не зна розлуки.
Вірш про зимові Карпати
Зима в Карпатах. Ух, яка зима!
Які патлаті сніжні кучугури!
Мете-мете і про́світку нема,
Дзвінких бурульок срібні абажури,
Немов гірлянди, туляться до стріх.
Молочним димом викурився ранок,
У кожушку ондатровім горіх
На білу ковдру струшує серпанок.
Вузької стежки вибілився шов,
В овечі дже́рги* вкутало долини
А хтось небесне лоно розпоров -
Закружеляло пухом тополиним.
А сніг на ґа́нок та́тем* крадькома -
Не проженеш прудкого горностая,
Зима в Карпатах. Ух, яка зима!
Мов налетіла лебедина зграя.
Їхала зима через Карпати.
Побілила снігом всі плаї.
У міста і села завітати —
Це чудові наміри її.
Розгубились у танку сніжинки,
Поміж сосон і смерек густих...
Змійками біжать гірські стежинки.
Вітер втаємничений притих.
Перша днинка у зими сьогодні.
Не для неї стишена хода.
— Гей, вперед біжіть, гривасті коні!
Відлетіло колесо...Біда!
Зажурилась мила чарівниця.
— О таксі! Нам зиму привези!
Поламалась в неї колісниця...
Заясніло сяйво органзи*.
Зима гуляє у Карпатах,
Засипає снігами кругом.
Мчить із пагорбу на санчатах,
Мандрує у мрію потягом.
Зима із вітром бешкетує,
Замітає дороги, шляхи.
Узорами шибки гаптує,
Та з морозом лякає птахи.
Крутими стежками крокує,
Окутує схили і ліси.
Смерекам коси полірує,
Юна зима - еталон краси.
Танцює красиво у полі,
Скидає білосніжну вуаль.
Крокує у вечір поволі,
Нотує події у скрижаль.
А в Карпатах зима біла-біла,
Хтось малює нам казку пером,
Лиш смереки зими не хотіли,
Зеленіють барвистим хутром.
Задрімали у затишку гори,
Щось шепоче засніжений ліс
Та чекають сумні осокори,
Щоби вітер їм казку приніс.
Але вітру нема, заблудився,
Може комусь мелодії грав,
Та можливо він просто втомився,
Дуже довго листочки збирав.
Білосніжні чарівні Карпати
Посилають нам сяйво із тьми,
Вже крокує за обрієм свято,
Всі чекаємо казку зими...
Вірш про карпатську Україну
Нехай святяться вікопомні дати,
в бутті народу осяйні шпилі!
Знов легіт весняний пронизує Карпати,
ще сном сповиті в березневій млі.
Ще ждуть дощів дрімотні полонини,
і життєдайний грім їх не збудив,
а теплий вітер часом вже пролине
над тіснявою верховинських нив.
І вітер Пам’яті над ними мчиться,
хоч довга черга літ уже сплила.
Промчалася подій буремних колісниця,
та все надійно Пам’ять зберегла.
В борінні сил творилася держава,
і звалась Україною вона.
Короткою була її щаслива слава, –
кати їй піднесли кривавого вина.
Вона у них пощади не просила,
кривавий келих випила до дна.
О, неспівмірною була ворожа сила,
вона ж була і юна, і одна.
Сини її, легіні ясночолі,
на захист волі вийшли без вагань.
Лягли героями на браннім полі,
в катівнях гинули серед страждань.
Вони були і мужні, і хоробрі,
не падали перед катами ниць.
Їх з галичанами – сусіди добрі
розстрілювали обабіч границь.
Були і в нас, були Карпатські Крути,
сердець жертовно відданих порив.
Їх подвигу ніколи не забути, –
він душу нашу заново творив.
Той подвиг нині світить нам зорею
і в майбуття показує нам путь.
А березень крокує знов землею,
і квіти Пам’яті в серцях цвітуть.
Нехай і бідні ми у нинішніх напастях,
лукавствам недругів не видно ще кінця,
все ж віримо в своє прийдешнє щастя
в одній сім’ї від Тиси до Дінця.
Вірші про Карпати не старіють, бо самі Карпати не змінюються так швидко, як світ довкола. Вони були до нас. Будуть після. І вірші про них – теж. Їх пишуть різні люди, в різний час, але відчуття схоже: спокій, сила, трохи смутку і дуже багато правди.
Вірші про карпатські річки
Я так люблю Вас дорогі Карпати,
Коли ранковий стелиться туман,
І в горах ніжних запах рути-мяти,
Мене пянить, немов отой дурман.
Люблю дивитись я на бистрі ріки,
Що так бурхливо в далечінь течуть,
І Черемоша хвилі мов трембіти,
Мелодії для серця виграють.
Й хвилі Прута біжать кудись далеко,
Срібляться води як кристальний дзвін,
Тут прилітають гніздитись лелеки
З невидимих, далеких нам сторін.
Карпат курортних тут гаряче серце,
Ці гори осяває зорепад.
У мальовничому, гуцульському Яремчі,
На річці Прут — каскадний водоспад.
Вода біжить між скель міцних, стрімчастих,
Тому назвали водоспад Пробій.
Каміння гостре і слизьке, мов пастка.
Тож близько до води іти не смій.
Краса незвична — струмені у чаші,
Що сильна повінь вибила колись.
В дитинстві тут знімались фото наші...
Ген-ген смереки вгору потяглись.
Ці скелі енергетику ввібрали
Пісень: "Червона рута", "Водограй".
Звучить мелодія і лине Прутом далі
Про наш Карпатський, серцю милий, край.
Чи мандрували ви колись у горах,
Де б’ють громи, злітають блискавиці,
Ховається за хмари Чорногора,
Дзвенять потоки, запах моху, глиці.
Там пахне ялівець, рододендрони,
Цвіт арніки, мов сонце, в полонині.
Смереки і дуби, як охорона...
Чи ви колись були в Карпатах синіх?
Між скель гірська ріка біжить змією,
Вгорі на чатах — непролазні дебрі.
Орли злітають гордо над землею.
В лісах предвічних водяться ведмеді.
Спивають гори молоко туманів,
Йде спраглий олень вранці до потоку.
Чи ви ходили в гори на світанні,
Рюкзак узявши, мрію і неспокій?
Над горами синіми впала імла,
Січе дрібен дощ від учора.
Сховалися люди, сховалась бджола,
Настирливі краплі прозорі!
Зігрітися хочу. Шукаю тепла.
Дрова тріскотять у каміні.
Радію, що все-таки вихід знайшла.
Жарини вогню — не проміння.
Похмурій погоді не раді усі.
Дощ вишні зриває, малину.
Ми босі ловили в долоні дощі,
Колись, як були ще малими.
Над горами синіми дощик шумить,
Наш Прут несе води бурхливо.
Як вигляне сонце — бджола забринить,
А я усміхнуся щасливо.
І, чесно кажучи, не так важливо, у якому віці читати ці вірші. Важливо, щоб у якийсь момент вони відгукнулися. Як луна в горах. Тихо. Але точно.
