Садиба лікаря Михайла Лапінського в Києві: історія та архітектура

На вулиці Олеся Гончара кияни здалеку впізнають цегляний «замок»: стрілчасті вікна, дозорна вежа біля тротуару, місток над перепадом висот. Садиба лікаря Михайла Лапінського — неоготичний прибутковий будинок, зібраний на крутому схилі біля Афанасіївського яру. У місті за ним закріпилося прізвисько «Замок доктора».

Історія зведення садиби та її власник Михайло Лапінський

Адреса проста: вулиця Олеся Гончара, 60, Шевченківський район. До революції вулиця звалася Мало-Володимирською. Ділянка лежить біля Афанасіївського яру, на пагорбі з різким перепадом. Рівного майданчика під звичайний фасад тут не було.

Власником став Михайло Микитович Лапінський — київський лікар-невропатолог і психіатр, професор Київського університету святого Володимира. У 1904 році він купив землю у спадкоємців барона Рудольфа Штейнгеля. Рельєф був незручний, зате місце — в центрі, поруч з університетом.

Між купівлею і будівництвом минуло кілька років. Будинок звели близько 1908 року. Будинок здавали як прибутковий: квартири йшли заможним наймачам, а частина приміщень працювала приватною клінікою лікаря.

На момент завершення, до 1912 року, семиповерхова споруда була найвищим житловим будинком Києва. Висоту дав не рівний майданчик, а схил: нижні яруси врізані в яр, парадний вхід виведений вище вулиці.

Архітектурний ансамбль садиби

З вулиці спочатку привертає увагу вежа біля тротуару. За нею — цегляний масив і місток над перепадом. Це одна фортифікаційно-романтична композиція, втиснута у схил, а не набір пізніх добудов. До ансамблю входять:

Т-подібний план розвернув довге крило вглиб ділянки, тож з тротуару будинок здається компактнішим, ніж є насправді. Повний зріз семи поверхів відкривається з боку яру. Через перепад парадний вхід вивели не на перший поверх, а на другий — інакше гість просто не дістався б дверей.

Планування, неоготичний декор та інженерний комфорт

Фасад не тинькували. Жовта київська цегла лишилася відкритою, і на ній читаються стрілчасті віконні прорізи. Вище йдуть ступінчасті фронтони і зубчасті завершення стін — мерлони. Еркери виступають над схилом, шпилі тягнуть силует угору. Житловий будинок зібраний мовою середньовічного замку, без копії якоїсь однієї європейської фортеці.

Розрахунок усередині був на заможного наймача. На типовому поверсі — лише дві квартири, по сім кімнат кожна. Стояло водяне опалення. Ліфтів було два: пасажирський і вантажний. Льодовні та пральні заклали окремо, не одну на весь дім. Для Києва початку XX століття такий набір у прибутковому будинку був рідкістю.

З протилежного боку вулиці в кадр потрапляють і вежа, і стрілчасті вікна, і зубчастий силует. Для огляду цього вистачає. Окремих відкритих екскурсій під’їздами садиба не проводить.

Міські легенди та загадка авторства проєкту

Хто намалював цей фасад, досі невідомо. Архівного аркуша з підписом архітектора дослідники не знайшли. Або такий документ не зберігся.

У путівниках і вуличних розповідях проєкт часто віддають Владиславу Городецькому: мовляв, той самий романтичний почерк, що й у «Будинку з химерами». Інша версія називає Володимира Ніколаєва. Обидві — міські легенди. Документа, який би підтвердив хоча б одну, немає, тож садибу не можна записувати на конкретного архітектора.

Юридичний статус від авторства не залежить. Комплекс стоїть на обліку як пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення. Окремий охоронний статус має історичний місток — той, що веде до парадного входу.

Поки підпис не знайдено, у текстах чесніше лишати прізвище порожнім. Неоготика на Гончара, 60 тримається на кладці й силуеті, а не на легенді про автора.

Сучасний стан садиби та проєкт реставрації

Найвразливішою деталлю виявився місток. Ще 2014 року преса писала, що цегляний місток на рівні другого поверху майже зруйнований, а мансарда, флігель і двометрова огорожа потребують термінової реконструкції. Проєкт реставрації аварійного будинку в КМДА обговорювали роками, але грошей не виділяли, тож частину ремонту мешканці почали самотужки.

Для такої пам’ятки потрібна науково обґрунтована реставрація фасаду й конструкцій, а не косметика під’їзду. Зазвичай вона охоплює такі роботи:

1. Розчищення жовтої київської цегли від бруду й нашарувань.
2. Заповнення тріщин розчином, який нагнітають під тиском.
3. Відтворення втрачених швів цегляної кладки.
4. Антисептична та антикорозійна обробка металу.
5. Гідроізоляція виступів, парапетів і карнизів.
6. Упорядкування кондиціонерів і вікон у наступних чергах.

Черги таких робіт розділяють навмисно. Спочатку кладка, шви, тріщини й захист карнизів. Кондиціонери та віконні заповнення — пізніше, щоб хаотичні блоки на фасаді не чіпали раніше, ніж укріплять цеглу. Будинок лишається житловим, тож будь-які роботи йдуть поруч із мешканцями ОСББ.