Ляля Убийвовк — ім’я, під яким знали Олену Костянтинівну Убийвовк, полтавську підпільницю, учасницю спротиву нацистській окупації. Вона народилася 22 листопада 1918 року в Полтаві, а загинула 26 травня 1942-го. Підпільна група, до якої вона належала, діяла в окупованому місті під час Другої світової війни й уже після війни отримала назву «Нескорена полтавчанка».
Хто така Олена (Ляля) Убийвовк і чим вона відома
Олена Убийвовк народилася в Полтаві в родині лікаря Костянтина Убийвовка. У 1937 році вона закінчила місцеву середню школу № 10. Згодом вступила на фізико-математичний факультет Харківського університету.
До початку німецько-радянської війни влітку 1941 року Олена встигла закінчити чотири курси. Після початку війни вона повернулася до Полтави. Коли місто опинилося під німецькою окупацією, Убийвовк долучилася до молодіжного підпілля й стала однією з його активних учасниць.
Підпільна група «Нескорена полтавчанка» та її діяльність в окупованій Полтаві
Молодіжна підпільна група почала формуватися в Полтаві наприкінці 1941 року. Назву «Нескорена полтавчанка» вона отримала вже після війни в радянській історіографії та меморіальній традиції. На початковому етапі провідну роль у діяльності групи відігравали Олена Убийвовк і Сергій Ільєвський, а на початку 1942 року керівні функції дедалі більше перебрав Сергій Сапіго.
Учасники підпілля займалися інформаційною роботою, допомагали військовополоненим, збирали зброю та підтримували зв’язки з іншими осередками спротиву. Частину масштабніших епізодів, які пізніше з’явилися в радянських описах діяльності групи, сучасні дослідники оцінюють обережніше.
- Поширення листівок і зведень Радінформбюро.
- Збір зброї та боєприпасів.
- Допомога військовополоненим.
- Організація втеч із таборів.
- Підготовка саботажу на підприємствах.
- Підтримання підпільних зв’язків.
Точні масштаби окремих акцій у різних джерелах відрізняються. Саме тому сучасні дослідники зіставляють післявоєнні описи з архівними матеріалами, щоб відокремити підтверджені факти від пізніших героїзованих версій.
Арешт і загибель учасників підпілля
Навесні 1942 року підпілля було викрите. На початку травня німецькі каральні органи заарештували найактивніших учасників групи, серед яких була й Ляля Убийвовк. Після арешту її неодноразово допитували.
26 травня 1942 року в Полтаві розстріляли Олену Убийвовк, Сергія Сапіго, Бориса Сергу, Сергія Ільєвського, Валентина Сороку та Леоніда Пузанова. Лялі було 23 роки. Їхня загибель стала одним із найвідоміших епізодів історії антинацистського підпілля в Полтаві. Мужність молодих учасників спротиву залишається історичним фактом незалежно від того, як їхні біографії трактували в наступні десятиліття. Водночас сучасний підхід потребує розмежовувати документально підтверджені відомості й деталі, які з’явилися вже в післявоєнній героїчній оповіді.
Сучасні дослідники використовують розсекречені матеріали кримінальної справи з архіву Управління СБУ в Полтавській області. Вони дають змогу точніше відтворювати структуру підпілля, обставини його викриття та реальну роль окремих учасників.
Реальні документи vs радянський міф: сучасне переосмислення
У радянський час образ Лялі Убийвовк став частиною офіційної розповіді про героїчний спротив. На формування цієї версії вплинула й повість Олеся Гончара «Земля гуде», написана в повоєнний період. У літературних творах і пропагандистських матеріалах діяльність групи нерідко описували в узагальненому героїчному тоні, тоді як частина масштабних тверджень не підтверджується розсекреченою кримінальною справою та іншими доступними джерелами.
Окремого переосмислення зазнала і сама назва «Нескорена полтавчанка». Сучасні дослідники вказують, що під час окупації група так себе не називала, а формалізованого «штабу» в тому вигляді, який пізніше описували в радянських матеріалах, ще не існувало.
Оцінки істориків різняться і щодо обставин провалу групи. У радянській версії відповідальність часто покладали на Валентину Терентьєву, однак архівні матеріали свідчать про складнішу ситуацію, пов’язану з проблемами конспірації, контактами учасників і діями кількох людей. Тому зводити викриття підпілля до однієї причини некоректно.
Сучасний погляд не вимагає обирати між беззастережною героїзацією та запереченням самого спротиву. Убийвовк можна розглядати як молоду українку, яка брала участь у протидії нацистській окупації рідного міста й загинула за цю діяльність. Критичне ставлення до пізнішої радянської міфологізації не скасовує її участі в підпіллі.
Вшанування пам’яті Лялі Убийвовк та декомунізація
8 травня 1965 року Олені Убийвовк посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу — більш ніж через два десятиліття після її загибелі. 28 жовтня 1967 року в Полтаві відкрили пам’ятник учасникам підпілля, відомий як пам’ятник «Нескореним полтавчанам». Пам’ять про Убийвовк також увічнювали меморіальними дошками та назвами вулиць.
Її ім’ям називали вулиці в різних містах. На честь Лялі Убийвовк назвали й астероїд головного поясу 2164 Lyalya, відкритий у 1972 році. У 2013 році Полтавська обласна рада заснувала премію її імені, хоча надалі питання існування цієї відзнаки переглядалося.
Під час декомунізації та деколонізації частину топонімів, пов’язаних із радянською меморіальною традицією, перейменували. Зокрема, у 2023 році в селі Мачухи вулицю та провулок Лялі Убийвовк перейменували на честь Івана та Юрія Лип. Такі рішення змінюють спосіб публічного вшанування, але не стирають біографію Убийвовк та її участь у спротиві нацистській окупації.
А як робите ви?
Чи стануть у нагоді поради з цієї статті?
