Леонід Глібов – відомий всім дітям та дорослим завдяки своїм байкам. Це дотепні та повчальні твори, які читаються з захопленням. Ось добірка найпопулярніших і найчастіше вивчених у школі байок Леоніда Глібова. Саме їх зазвичай читають діти на уроках літератури – бо вони короткі, дотепні й легко запам’ятовуються.
Байки Леоніда Глібова для дітей
Найпопулярніші байки Леоніда Глібова для школярів, що вивчаються в школі та добре відомі, це “Щука”, “Вовк і Кіт”, “Лебідь, Щука й Рак”, “Муха і Бджола”, “Жаба й Віл”, “Осел та Соловей” тощо.
Які байки Леоніда Глібова вивчають діти в 3 класі?
Лебідь, Щука і Рак
У товаристві лад — усяк тому радіє;
Дурне безладдя лихо діє,
І діло, як на гріх,
Не діло — тільки сміх.
Колись-то Лебідь, Рак та Щука
Приставить хуру узялись.
От троє разом запряглись,
Смикнули — катма ходу...
Що за морока? Що робить?
Ай не велика, бачся, штука,—
Так Лебідь рветься підлетіть,
Рак упирається, а Щука тягне в воду.
Хто винен з них, хто ні —
судить не нам
Та тільки хура й досі там.
Коник-стрибунець
У степу, в траві пахучій,
Коник, вдатний молодець,
І веселий, і співучий,
І проворний стрибунець,
Чи в пшениченьку, чи в жито,
Досхочу розкошував
І цілісінькеє літо,
Не вгаваючи, співав;
Розгулявся на всі боки,
Все байдуже, все дарма...
Коли гульк — аж в степ широкий
Суне злючая зима.
Коник плаче, серце мліє;
Кинувсь він до Мурав'я:
— Дядьку, он зима біліє!
От тепер же згину я!
Чуєш — в лісі ворон кряче,
Вітри буйнії гудуть?
Порятуй, порадь, земляче,
Як се лихо перебуть!
— Опізнився, небораче,
— Одказав земляк йому,
— Хто кохав життя ледаче
— Непереливки тому.
— Як же в світі не радіти?
Все кругом тебе цвіте,
— Каже Коник,— пташки, квіти,
Любе літечко на те;
Скочиш на траву шовкову
— Все співав би та співав.
На таку веселу мову
Муравей йому сказав:
— Проспівав ти літо боже,
— Вдача вже твоя така,—
А тепер танцюй, небоже,
На морозі гопака!
Жаба й Віл
Раз Жаба вилізла на берег подивиться
Та й трошечки на сонечку погріться.
Побачила Вола
Та й каже подрузі тихенько
(Вигадлива була!):
— Який здоровий, моя ненько!
Ну що, сестрице, як надмусь,
То й я така зроблюсь?
От будуть жаби дивуваться!
— І де вже, сестро, нам рівняться...
-Казать їй друга почала;
А та не слуха... дметься... дметься...
— Що, сестро, як тобі здається,
Побільшала хоч трохи я?
— Та ні, голубонько моя!
— Ну, а теперечки? Дивися!
— Та годі, сестро, схаменися!
Не слуха Жаба, дметься гірш,
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила?
З натуги луснула — та й одубіла!
Такі і в світі жаби є,
Прощайте, ніде правди діти;
А по мені — найлучче жити,
Як милосердний Бог дає.
Байки Леоніда Глібова для 4 класу
Ластівка й Шуліка
Трудяща Ластівка край берега літала,
Земельку мокрую збирала,
Щоб хатоньку собі зліпить,
Щоб де було і їй, і діткам жить,
Тихеньку долю веселити,
І бога, і людей хвалити.
Сидів Шуліка на вербі
І так до неї обізвався:
— Дивуюсь я тобі,—
Не раз я придивлявся,
Усе ти між людьми і не боїшся їх,
Пройдисвітів таких,
Не тільки що під стріхою співаєш,
Ще й у вікно літаєш…
От хоч і я — не в тебе вдавсь,
Шулікою на світі звуся,
А лиха від людей набравсь,
І зло бере, а все-таки боюся;
Досадно стане хоч кому:
Тобі привіт, мені — біда велика.—
А та йому:
— Я — Ластівка, а ти Шуліка;
Я людям не чинила зла,
Де не була,
А ти подумай, пане-брате,
Яке життя твоє завзяте:
Ввесь вік курчат і пташечок хапав,
Ні ласки, ні жалю не знав.
Давно-давно мовляють люде:
Що добренько роби, то добре й буде.
Щука
На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцімби вона такеє виробляла,
Що у ставу ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа, —
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця...
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких...
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!), —
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди нігде діти.
Кінців не можна поховать...
Недовго думали — рішили
І Щуку на вербі повісити звеліли,
— Дозвольте і мені, панове, річ держать!
Тут обізвалася Лисиця. —
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити! —
Розумна річ! — всі зачали гукать,
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку.
Зозуля і Півень
— Як ти співаєш,
Півне, веселенько...
— А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,
Виводиш гарно так і жалібненько,
Що іноді аж плачу я...
Як тільки що почнеш співати,
Не хочеться й пшениченьки клювати,—
Біжиш в садок мерщій...
— Тебе я слухала б довіку, куме мій,
Аби б хотів співати...
— Ах ти, голубонько, ти, кралечко моя,
Поки співаєш на калині,
То й весело мені, і забуваю я
Свою недоленьку, життя своє погане
Та безталанне.
А тільки замовчиш
Або куди летиш,—
Заниє серденько, неначе на чужині...
І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю,
Та виглядаю все Зозуленьку мою.
Як гляну на тебе — така ти невеличка,
Моя перепеличко, А голосочок-то який!
Тонесенький, милесенький такий.
Куди той соловей годиться?
— Спасибі, братику, за добреє слівце.
Як не кохать тебе за се?
І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;
І далебі, що так, — пошлюся я на всіх. —
Де взявся Горобець, послухав трохи їх
Та й каже: — Годі вам брехати
Та одно другого знічев'я вихваляти! —
Пурхнув — та й був такий,
За що ж, — хто-небудь попитає,
Зозуля Півня вихваляє?
За те, що Півень годить їй
Та потакати добре вміє:
Рука, як кажуть, руку миє.
Байки Леоніда Глібова для 5 класу
В 5 класі діти також вивчають на уроках байки “Щука”, “Лебідь, Рак і Щука”, “Коник-стрибунець”, а ще читають байку “Вовк і Ягня”, “Цуцик”.
Вовк та Ягня
На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого тусає та ще й б'є —
Затим що сила є...
Примір недовго б показати
Та — цур йому! Нащо чіпать?..
А щоб кінці як-небудь поховать,
Я хочу байку розказати.
Улітку, саме серед дня,
Пустуючи, дурне Ягня
Само забилося до річки —
Напитися водички.
От чи пило, чи ні — глядить:
Аж суне Вовк — такий страшенний
Та здоровенний!
Та так прямісінько й біжить
До бідного Ягняти.
Ягняті нікуди тікати;
Стоїть, сердешне, та дрижить...
А Вовк, неначе комісар, кричить
(Він, щоб присікаться, знайшов причину):
— Нащо се ти, собачий сину,
Тут каламутиш берег мій
Та квапиш ніс поганий свій
У чистую оцюю воду?
Та я тобі за сюю шкоду —
Ти знаєш, що зроблю?..
Як муху, задавлю!
— Ні, паночку,— Ягня йому мовляє,—
Водиці я не сколотив,
Бо ще й не пив;
А хоч би й пив, то шкоди в тім немає,
Бо я стою зовсім не там.
Де треба пити вам.
Та ще й вода од вас сюди збігає...
— Так себто я брешу? — тут Вовк йому гукнув.
Чи бач! Ще і базікать стало...
Такого ще поганця не бувало!..
Здається, ти й позаторік тут був
Та капості мені робив?..
Тривай же!
Ти думаєш, що я забув?
— Помилуйте! — йому Ягнятко каже,—
На світі я ще й году не прожив.
— Так брат твій був.—
Нема братів.
— Так, може, батько,
Коли не дядько...
Або ж хто-небудь з ваших був...
Хіба не знаю я, не чув,
Що ви усі мене б із'їли,
Якби вловили? Собаки й вівчарі твої,
Усі ви — вороги мої;
Од вас мені життя немає...
Ще мало я терпів?
— Так чим же я вам досадив? —
Ягнятко, плачучи, питає... -—
Цить, капосне! Либонь, не знає...
Ще й огризається, щеня!
Що ти за птиця? Ти — Ягня!
Як сміло ти мене питати?
Вовк, може, їсти захотів!..
Не вам про теє, дурням, знати.—
І - Вовк Ягнятко задавив...
Нащо йому про теє знати,
Що, може, плаче бідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан... йому не слід...
Цуцик
Раз на вікні, у панському будинку,
Патлатий Цуцик спочивав;
То ляже на бочок, то догори на спинку,
Або на лапки морду клав.
Якраз проти вікна, звичайно під парканом,
Дворовий пес Бровко лежав
І думав: «Бач, яким він паном,
Ледачий Цуцик, став».
— Здоров був, Цуцику! Знічев’я спочиваєш? —
Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь.
— Се ти, Бровко? Чого-бо так гукаєш? —
Промовив той. — Аж я злякавсь…
Ну, як же ти там поживаєш?
— Нащо питать! Либонь, не знаєш
Собачого життя мого? —
Сказав Бровко. — Далеко до твого…
Живу собі, бо треба жити;
Двір стережу і день, і ніч;
Всього доводиться терпіти,
Не так, як ти, панич;
Та ще к тому і їжа препогана,
Хлиснеш помий, коли дадуть,
А як не в лад загавкаєш на пана,
То ще й під боки натовчуть.
— Жаль, — каже Цуцик, — що ж робити!
Буває всяк, —
Обуха батогом не перебити;
А от мені — хоч і довіку б так…
Живу у горницях, на килимах качаюсь,
Жартуючи на сміх;
Частенько з панночками граюсь
І лащуся до них;
І м’яко спать мені, і ласо можна їсти,
І бігаю не в бур’янах,
Сухенькі лапки, хвостик чистий,
Не так, як твій, у реп’яхах…
— Ет, реп’яхами дорікаєш! —
Сказав Бровко.— А пам’ятаєш,
Як у пекарні був щеням?
Чи так жилося там?
Замурзаний під лавою тинявся…—
Веселий Цуцик засміявся
І каже: — То колись було,
Та загуло…
Дивись тепер, а не рівняй малого! —
І він спесиво глянув на Бровка.
— Як бачу, ти не робиш там нічого, —
Сказав Бровко, — за що ж се честь така?
— Дурний Бровко! Не розумієш, —
Звиняй, що так кажу, —
Я те роблю, чого ти не зумієш:
На задніх лапках я по-вченому служу.
— Щоб ти сказивсь! — Бровко собі шепоче,
А вимовити не посмів,
Бо Цуцик дуже запанів:
Скубне й Бровка, коли захоче.
Бровко мовчить, і я мовчу,
Води не сколочу…
Вам сміх, мені гостинців в’язка.
Чи гарна моя казка?
"Вовк і Кіт"
В село із лісу Вовк забіг...
Не думайте, що в гості, братця!
Ні, в гості Вовк не забіжить;
А він прибіг, щоб де-небудь сховаться:
Проклятий люд з собаками настиг...
І рад би Вовк в які ворота вскочить,
Та лишенько йому: куди не поглядить —
Усюди Вовченька недоленька морочить, —
Хоч сядь та й плач;
Ворота, як на те ж, кругом усі заперті,
А дуже Вовкові не хочеться умерти
(Бо ще він не нажився, бач!),
А гірше од людей — од видимої смерті...
Коли глядить —
На загороді Кіт сидить,
На сонечку мурликає-дрімає.
Підскочив Вовк і до Кота мовляє:
— Котусю-братику! Скажіть мені скоріше,
Хто із хазяїнів отут усіх добріший?
Я хочу попрохать, щоб хто мене сховав
На сей недобрий час. Я б у пригоді став!..
Чи чуєш гомін той? За мною то женуться!..
Котусю-батечку! Куди ж мені поткнуться?
— Проси мерщій Степана,
Він добрий чоловік,— Кіт Вовкові сказав.
— Так я у його вкрав барана.
— Ну, так навідайсь до Дем'яна.
— Е, і Дем'яна я боюсь:
Як тільки навернусь,
Він і згадає поросятко.
— Біжи ж, аж ген живе Трохим!
— Трохим? Боюсь зійтися з ним:
З весни ще злий він за ягнятко!
— Погано ж!.. Ну, а чи не прийме Клим?
— Ох, братику! Теля я в його звів!
— Так, бачу, ти усім тут добре надоїв,—
Кіт Вовкові сказав,
— Чого ж ти, братику, сюди і забігав?
Ні, наші козаки ще з розуму не спали,
Щоб Вовка од біди сховали!
І так-таки ти сам себе вини:
Що, братику, посіяв, те й пожни!
Байки Леоніда Глібова для 6 класу можуть повторюватися з попередніми класами. Все тому, що з кожним роком діти все глибше розбирають мораль кожної байки. Вони можуть ознайомлюватися й з новими байками, такими як “Муха й Бджола”.
Весною Муха-ледащиця
Майнула у садок
На ряст, на квіти подивиться,
Почуть Зозулин голосок.
От примостилась на красолі
Та й думає про те,
Що як то гарно жить на волі,
Коли усе цвіте.
Сидить, спесиво поглядає,
Що робиться в садку;
Вітрець тихесенько гойдає,
Мов панночку яку...
Побачила Бджолу близенько.
— Добридень! — каже їй,—
Оддиш хоч трохи, моя ненько,
Сідай отут мерщій.
— Та ніколи мені сидіти,—
Одвітує Бджола,—
Вже час до пасіки летіти:
Далеко від села.
— Яка погана,— Муха каже,—
На світі доленька твоя:
Раненько встане, пізно ляже...
Мені б отак — змарніла б я,
За тиждень би головоньку схилила
Моє життя, голубко мила,—
Талан як слід:
Чи де бенкет, чи де обід,
Або весіллячко, родини,—
Такої гарної години
Ніколи не втеряго я:
І їм, і ласую доволі,—
Не те, що клопоти у полі
І праця бідная твоя! —
На річ таку Бджола сказала:
— Нехай воно і так,
Та тільки он що я чувала:
Що Муху зневажає всяк,
Що де ти не поткнешся
Або до страви доторкнешся,—
Тебе ганяють скрізь:
Непрохана не лізь. —
Стару новинку,— каже Муха,-
Десь довелось тобі почуть!..
Запевне, дурень дурня слуха...
Велике діло — проженуть!
Не можна в двері — я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку —
І зась усім!
Нехай ся байка мухам буде,
Щоб не сказали часом люди,
Що надокучив їм.
Читати байки Леоніда Глібова – одне задоволення. Тут і сміх, і повчання, і щось життєве.
Невеликі байки Леоніда Глібова
"Чиж та Голуб"
Весною Чижик молоденький,
Такий співучий, проворненький,
В садочку все собі скакав
Та якось в западню й попав;
Сердега в клітці рветься, б’ється…
А Голуб бачить та й сміється:
— А що? Попавсь? От тобі й на!
Вже, певно, голова дурна…
Не бійсь, мене б не піддурили,
Хоч як би не хитрили,
Бо я не Чижик! Ні… оце! —
Аж гульк — і сам піймавсь в сильце.
Ото на себе не надійся,
Чужому лихові не смійся!
Хлопчик і гадюка
Хлоп’я в садку собі гуляло
Та й забажало
На іграшки ужа піймать.
(Воно гніздо його назнало —
Так як утерпіть, щоб не взять?)
Побігло, засадило руку
Та й витягло — Гадюку…
Злякався Хлопчик, аж поблід;
Стоїть, як стовп, і не тікає.
Гадюка дивиться і так йому мовляє:
— Бач, дурнику! Робити так не слід…
Ти знаєш, що за се буває?
Узять би добре укусить…
Та хай вже сей раз бог простить;
А вдруге лишко буде, чуєш?
Гляди ж — шануйся, стережись;
Робити так не вчись.
Вівчар
Був на селі вівчар Тарас,
Він панових овечок пас.
Став мій Тарас чогось журитись:
Сидить, головоньку схилив,
А панові боїться похвалитись,
Щоб пан не бив.
— Чого ти, брате, світом нудиш? —
Питаються його.
— Ох, братці! Лишенька мого
Абияк не відбудеш...—
От став хвалитись він, що є в болоті Вовк
І, на лихо йому, хапає овечок...
— Що ж, брате, будемо робити,—
Ще й не таке нам діє Вовк!..
А пан за віщо буде бити?,—
Гуртом вони до пана всі пішли,
Усе по правді розказали.
Звелів їм пан, щоб Вовка стерегли
І, коли можна, щоб піймали.
Пильнують Вовчика, нема коли й заснуть,
А Вовка щось нема й не чуть...
Чого ж се так, що у Тараса часом
Буває добрий борщ із м'ясом
Та з начинкою пиріжки?..
Дурні дядьки!
Ні один з вас не розчовпає!
Який там в біса звір!
На Вовка тільки поговір,
А овечок Тарас хапає!..
Лев та Вовк
Лев уминав за сніданням ягня.
Побіля його в'їдливе Щеня
Вертиться та й вертиться,—
Все моститься, щоб поживиться.
От якось-то й одважилось вхопить
Шматок м'ясця, щоб не кортіло.
Лев бачить, що воно зробило,
Та змилосердився — мовчить,
Бо у Щеняти
Якого розуму питати?..
Побачив Вовк (він недалечко був)
Та й дума: «Лев, мабуть, дурненький
Або ж на старість силу збув,
Що став такий плохенький;
Коли Щеня не задавив —
Мене не займе й поготів!»
От квапить лапу до м'ясива...
Як скочить Лев — аж диба стала грива,.
На Вовка бідного насів —
Давив його, крутив...
Та й каже: — Се тобі за теє,
Щоб не дививсь ти на Щеня,
Бо не щодня бува бридня;
Воно дурне ще, молодеє,
А ти вже, Вовче, не Щеня!
Байки Леоніда Глібова з маніпуляцією
Гава і Лисиця
Літаючи по дворах, Гава
Шматок ковбаски добула;
Хоч кажуть, що вона дурна роззява,
А до крадіжки здатная була.
От узяла та й полетіла,
Щоб недалечко, у ярку,
На самоті поснідать до смаку:
Усе було, ще ковбаси не їла.
«Спасибі,— думає,— розумним головам,
Що в світі потрудились,
Усячину робить навчились;
Поміж людьми, як кажуть, добре й нам:
Що-небудь можна роздобути».
Не вспіла Гава носом ткнути,
Аж і Лисичка тут стоїть
І жалібно квилить:
— Голубко-кумонько! Тебе я ждала-ждала,
Аж плакала, як виглядала,
Щоб голосочок твій почуть,
Хоч на хвилиночку про горенько забуть…
Ти, може, серденько, того й не знаєш,
Як гарно, любо як співаєш —
І соловейко так не втне…
Розваж хоч трошечки мене! —
Прийшлось роззявитись дурному горлу:
— Кра! кра! — а ковбаса додолу,
Лисичка хап — і у кущі мерщій,—
Оддячила кумі своїй!
Прокракала роззява, огляділась —
Чортма куми і снідання нема…
— А щоб ти,— каже,— подавилась,
Лукавая кума!
Прилащиться підлиза хоч до кого:
Солодкії слова
Приманюють великого й малого,—
То вже така дурниця світова;
Про се розумні знають люде,
Та що ж ви будете робить:
Хто маже — не скрипить,—
Так, мабуть, і довіку буде.
Ще добре простежується маніпуляція у таких байках, як “Щука”, “Муха і Бджола”. Їх тексти написані вище.
Байки Леоніда Глібова й сьогодні лишаються живими. Не просто старими віршами зі шкільної програми. А дотепними історіями, у яких діти швидко впізнають знайомі характери й ситуації. Вони навчають без моралі “в лоб”, м’яко й інколи жартома підказують, що таке справедливість, праця, хитрість чи пиха. Саме тому Глібов і далі залишається улюбленим автором школярів. Його байки легко читати, легко запам’ятовувати і, найважливіше, легко переносити їхні уроки у своє власне життя.
