Дощ – це тема, яка вкладена в безліч мистецьких творів, серед яких особливе місце займають вірші. У цій статті ми пропонуємо поринути вам у світ поезії та відчути всю виразність та глибину дощових образів у збірці “10 віршів про дощ”.
Вірші про дощ
Музика дощу
Музика Дощу… Вона прекрасна!
Біль змиває з пораненої Душі.
Ніяким інтриг непідвладна,
Зла паростки безжально трощить.
Лютими, хльосткими хвилями
Б’є навідліг, жалить і п’янить.
Немов гуркіт потужного Цунамі,
Правда Життя з нами говорить.
Може бути і чистим він і ніжним,
Притискатися ласкаво… до лиця,
Краплями… ненавмисної Надії …
Розтікатися по шибці.
Може бути шаленим і пристрасним,
Поцілунками по тілу… танцювати,
Може бути і владних, і небезпечним.
Може твоє серце… цілувати.
Гуляти дощик проситься…
Висить, висить, бурмоситься,
До даху дістає.
Гуляти дощик проситься,
Та хмара не дає.
Гойдає хмара ліжечко:
– Нікуди не пущу.
Посидь у хаті трішечки,
Не треба їм дощу.
Ти бачиш – світить сонечко…
А дощ, неначе вуж,
Проліз через віконечко
І гайда вниз чимдуж.
Веселий дощ
Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький,
кропив’яний блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях…
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях.
Мелодія дощу
По шибах дощ. По ринвах краплі дзвонять.
Мелодія сумна уяву підійма:
Із півдня в’язнів у кайданах гонять
І стремена підшпорюють коня.
Мелодія дощу — чужого джазу,
Ніби по дебрях десь дереться звір.
Таке спадає в мислі не одразу,
А як небавом бачиш їх мундир.
Ми так закомплексовані добою:
Залякані затлумленням образ.
В очіканні, що хтось гукне: „До бою!..
Гекачепісти, Сталін дав наказ!..”
І задзюрчить мелодія криваво.
І зблисне гнів холонучих очей…
Ми так прикуті до лещат знеслави,
Зневірені розбурханням ночей.
Я нині розмовляла із дощем
Я нині розмовляла із дощем,
Він так спішив про все розповісти,
Вростав у душу польовим плющем,
Просив залишитись і ще не йти…
Під супровід сполоханих птахів,
Він говорив, у кожній краплі – сльози,
Всю душу свою вилити хотів,
Бо втримати усе було не в змозі…
Він бачив біль в очах чоловіків,
Що захищають край свій до кінця,
Річки в окопах вийшли з берегів,
Щоб змити болем спалені серця…
Він омивав оголені хати,
Зруйновані садки, театри, школи,
Дитячі іграшки, прострелені ляльки́,
Не гратимуться ними вже ніколи…
Він говорив, все говорив мені,
А по моїй душі немов вогнями,
Він мав з веселками кружляти в вишині,
Краплинами літати над полями…
Він мав би…Та війна пекла вогнем,
Його краплини билися об камінь
Там де колись життя било ключем,
Все стихло, потонуло у тумані…
Я нині розмовляла із дощем
Так щиро і відверто, аж до болю,
На серці залишився тихий щем,
Полинув дощ забравши із собою
Мої думки, якими я живу –
Молюся – Боже, зупини війну!!!
Сьогодні дощ
Сьогодні дощ і завтра дощ,
Вночі дощі ідуть з дощами.
Травневий дощ, і хоч не хоч,
Дощать дощі понад полями.
Дощить у парках і садах,
Дощі дощами землю вкрили.
Із парасольками в руках,
Стрічаймо дощ – дощу хотіли!
Просили – Небо! дай дощів!
Дощу чекали наче свята!
І дощ прийшов і задощив!
…Ой! наче трохи й забагато.
Дощить
Дощить… Так часто у житті дощить,
Тумани огортають перехрестя,
Щемить у грудях глибоко, щемить
Йду, крізь тумани, слухаючи серце…
Дощить… А там на обрії тепло
Торкається душі легеньким вітром,
Іду, й дощу неначе не було,
Його не помічаю, тільки світло…
Дощить… І розквітають почуття,
Цвітінням щастя, радості, любові,
Той дощ змінив маршрут мого життя,
Безповоротно змивши порох з долі…
Дощить…Спасибі Господи за дощ,
Без нього не знайшла б я того шля́ху,
Іду, струсивши попіл із підошв,
Попіл рутинної байдужості і стра́ху…
Ці вірші спонукають нас зупинитися, відчути неповторну атмосферу дощу і вдихнути свіжість і життєву силу, яку він несе.
