Серцевий м’яз може змінювати свою будову під впливом спадкових факторів, навантажень або супутніх станів. Одним із варіантів таких змін є потовщення стінок лівого шлуночка без очевидної причини, помітної на перший погляд. У результаті порушується наповнення серця кров’ю, зростає тиск у камерах і підвищується ризик небезпечних аритмій. Часто перші симптоми виглядають як звичайна втома, задишка під час підйому сходами чи епізодичний біль у грудях. Саме так нерідко проявляє себе гіпертрофічна кардіоміопатія, яку важливо вчасно розпізнати й контролювати.
Цей стан пов’язаний з потовщенням міокарда, найчастіше в ділянці міжшлуночкової перегородки, через що звужується вихідний тракт лівого шлуночка. Серцю стає складніше проштовхувати кров в аорту, зростає потреба в кисні, що посилює відчуття браку повітря й дискомфорту у грудях. У частини пацієнтів хвороба має сімейний характер, тому наявність подібних випадків у близьких родичів є важливим приводом для обстеження. Інколи тривалий час взагалі немає виражених проявів, а першим сигналом стають аритмії або раптове погіршення самопочуття під час фізичного чи емоційного навантаження.
Гіпертрофічна кардіоміопатія: типові прояви й методи обстеження
Симптоми при цьому захворюванні можуть бути як ледь помітними, так і досить інтенсивними. Людина часто відчуває зниження витривалості, що раніше не турбувало, або відзначає, що звичні навантаження викликають задишку й пришвидшене серцебиття. Окремі епізоди запаморочення чи короткочасної втрати свідомості іноді пов’язують зі стресом, хоча саме вони можуть бути проявом порушення ритму на тлі потовщеного міокарда.
Основні прояви, на які варто звернути увагу:
- задишка під час ходьби швидким кроком, бігу, підйому сходами або на схил;
- дискомфорт, тиск чи біль у грудях, що посилюється при навантаженні або хвилюванні;
- відчуття перебоїв, «завмирання» серця, різкі напади прискореного пульсу;
- запаморочення, епізоди хиткої ходи чи потемніння в очах;
- випадки раптової смерті від серцевих причин у близьких родичів у молодому або середньому віці.
Для підтвердження діагнозу використовують поєднання інструментальних методів. Електрокардіограма допомагає виявити порушення ритму й ознаки перевантаження окремих відділів серця. Ехокардіографія дає уявлення про товщину стінок, стан клапанів, наявність обструкції вихідного тракту шлуночка. У складніших випадках призначають магнітно-резонансну томографію серця, навантажувальні тести, добове моніторування ритму, щоб оцінити ризик аритмій і реакцію серця на повсякденну активність.
Лікування й спосіб життя при гіпертрофічній кардіоміопатії
Підхід до лікування залежить від того, наскільки виражені симптоми, чи є обструкція кровотоку, які супутні фактори ризику виявлено під час обстеження. Медикаментозна терапія допомагає зменшити частоту серцевих скорочень, знизити потребу міокарда в кисні, стабілізувати ритм. У певних випадках розглядається імплантація пристроїв, що контролюють і коригують небезпечні аритмії, знижуючи ризик раптових подій. Якщо обструкція виражена й ліки не дають потрібного ефекту, може знадобитися хірургічне втручання з видалення ділянки потовщеної перегородки або інші інвазивні методи корекції.
Важливу роль відіграє спосіб життя. Рекомендовано уникати надмірних силових навантажень, раптових «пікових» зусиль, неконтрольованого прийому стимулюючих засобів. Поступова аеробна активність, узгоджена з кардіологом, допомагає підтримувати форму без зайвого ризику для серця. Контроль маси тіла, артеріального тиску, рівня холестерину й глюкози знижує додаткове навантаження на міокард. Регулярні візити до спеціаліста, проходження рекомендованих обстежень і уважне ставлення до нових симптомів дозволяють своєчасно коригувати лікування.
За умови відповідального підходу, дотримання рекомендацій і спостереження гіпертрофічна кардіоміопатія не завжди означає відмову від активного життя. Своєчасна діагностика, правильно підібрана терапія й усвідомлений контроль факторів ризику допомагають зменшити ймовірність ускладнень, зберегти працездатність і підтримувати прийнятну якість життя протягом багатьох років.
